Зустрічі у Кобзаревій світлиці





З Олександрою Трофимук-Касіян з нагоди 110-ї річниці з дня народження народного художника України, першого лауреата Шевченківської премії в галузі образотворчого мистецтва Василя Касіяна, 18 лютого 2006 року

Із Заслуженим художником України Євгеном Манишиним спілкувались учні школи-ліцею "Оріяна" м. Львова (вчителі Галина Лиса, Оксана Михальська), 5 квітня 2006 року

З дошкільнятами дитячого садочка №48 м. Львова (вахователь Надія Гащук), які інсценізували казку "Біда навчить" (до 135-ліття з дня народження Лесі Українки), 2 березня 2006 року
Із художником Сергієм Міхновським, учасником мистецьких мандрівок по місцях Шевченка в Україні (учні 9-го класу СШ №48 м.Львова, керівники - Надія Касянчук, Надія Мазепа), 15 березня 2007 року

Із художником Віктором Стогнутом, учасником подорожей по Шевченківських місцях (учні 10-го класу ліцею Бл. Кл. Шептицького, керівник Марія Филипів), 10 травня 2007 року 

З Віктором Мішаловим, бандуристом з Канади, 2008 р.


Із художником Олександром Крохмалюком 
(10 січня, 2010 року, учні ЗСШ с. Потелич, Жовківського р-ну, вчитель Надія Потопляк)

Навчіться бачити красу

Художнику! Ти — пілігрим віків,
Йдеш по святих місцях
Людського духу
Ліна Костенко

Вже стало гарною традицією проводити у музеї Тараса Шевченка, що у Львівському Палаці мистецтв, періодичні зустрічі з тими художниками, що свого часу мандрували Кобзаревими шляхами, і чиї полотна лягли в основу створення постійно діючої шевченківської експозиції.

Пригадую, як одного разу маленький школярик, слухаючи захоплено розповідь про художника і його картини, забувши свої мовленнєві вади, вигукнув:

- Він се зиве? (маючи на увазі, чи художник живий).

У дитини підсвідомо вже закладена думка, що шанують лише тих, хто відійшов у кращі світи.Цього разу до нас завітали учні з Потелича, історичного села Жовківського району, що неподалік від кордону з Польщею, разом зі вчителькою Надією Василівною Потопляк.

Художник Олександр Крохмалюк, головна дійова особа нашого свята, спочатку запросив школяриків до виставкового залу Палацу, де проходила його ювілейна виставка, і провів захоплюючу екскурсію.

Серед експонованих на виставці картин були такі, яким понад двадцять років, а також зовсім нові, ще зі свіжим запахом фарби та нагріті промінням творчої душі.

Було цікаво спостерігати, як учні на картинах впізнавали начебто околиці свого села, на що художник зауважив:

- Це все наш край, Україна, і мальовничі куточки природи дуже схожі між собою. Бідна та людина, яка не бачить нічого прекрасного. Навчіться бачити красу...

Коли хтось із учнів запитав, чому серію пейзажів (квадриптих) він назвав рядками із пісні "Час рікою пливе...”, пан Олександр переконливо пояснив:

- Життя — це та сама музика, тільки в кольорах. Я люблю колір...

Та одне запитання заскочило художника зненацька і йому довелось добре піднапружити свою пам'ять.

- Що Ви зобразили на своїй найпершій картині?

- ???

Все ж пригадалось, що це була бабусина хата під стріхою, яку зібрались перекривати бляхою. Тому з малюнком довелось поспішати.

А після цікавої зустрічі з художником у виставковому залі, учні завітали до музею, де на своїх слухачів уже чекали бандурист Олесь Коваль і гітарист Гордій Старух. У їхньому професійному виконанні прозвучали маловідомі українські народні пісні, а пісню на слова Т. Шевченка "Зоре моя вечірняя” заспівали всі разом.

Спілкування з художником продовжувалось. До розмови долучився директор музею, Заслужений працівник культури п. Роман Наконечний, організатор усіх мандрівок по шевченківських місцях та ініціатор створення музею. Він пригадав свій перший вірш про Тараса Шевченка, якого декламував маленьким хлопчиком зі сцени сільського будинку "Просвіти”.

-Найбільше вразила нас подорож до Казахстану. Вийшли з вагона і потрапили у піщану бурю. Велика бочка, наче м'яч, перелетіла над нами у повітрі. Це була страшна заметіль з піску. Подумалось: "Боже, Боже, куди ж запроторили Шевченка?!”

Діти мали змогу глибше відчути цю розповідь, адже поряд на стінах художні полотна Є. Манишина, Д. Парути, І. Гавришкевича, привезені з цієї мандрівки, а також картини художниці-українки, яка зараз проживає в Казахстані, Ірини Яреми.

І ще один цікавий казахський спогад. У поїзді, що прямував у Мангишлацькі степи, провідниця у вільну хвилину не випускала з рук книгу. Це була історія Казахстану. Не знаючи історії і свого родоводу, в Казахстані не можеш претендувати на більш-менш оплачувану працю.

Поетичними рядками із вірша Марії Прокопець, поетеси з Добромиля, привітала дітей працівник музею п. Анна Станицька.


Дивляться гостро у душу
Очі Шевченка святі.
Можеш дивитися сміло в очі оті?
Можеш дивитись відверто,
Погляду не відвести?
Значить, твоя дорога чесна,
По ній іди.

Наприкінці зустрічі усі присутні отримали даруночки від о. Ігоря Царяі поетичну збірку "Дари всепітої любові” о. Василя Мендруня з Крехова.

А для школи директор музею подарував комплект альбомів "Свою Україну любіть”.

Усім відомо: ніхто нам не збудує держави, як ми — самі. Тим паче, ніхто нам не виховає власних дітей.

Тому низький уклін досвідченому педагогу Надії Василівній Потопляк з Потелича, яка вчить дітей упродовж багатьох років відкривати столицю світових мистецтв у своєму рідному краї.

Зеновія Філіпчук























Зустріч з Іваном Крислачем, з нагоди 80-річчя і відкриття персональної виставки у Картинній галереї (30.10.2009)





З Олександром Смиком, поетом, бардом З Кременця(9 грудня 2010 року)



З товариством "Рідна школа",15 берзня 2011року(керівник Бретун М.М.)


© 2017 |
Free counters!